Гідросфера, а саме Світовий океан став колискою життя на
землі. Без води не існувало б життя на Землі, а отже не було би і нас з тобою –
людини.
Після вивчення курсу «Гідросфера» ти навчишся
·
Визначати
за картою глибини морів та океанів, правильно показувати і визначати
географічне положення океанів та їх частин, суходолу в океані;
·
Знаходити
і підписувати на карті моря і океани, острови, півострови, затоки, протоки,
річки, озера, канали, течії та інше.
Ти дізнаєшся про:
·
Поняття
гідросфера;
·
Складові
частини гідросфери;
·
Кругообіг
води в природі;
·
Основні
частини світового океану;
·
Головні
властивості океанічних вод:
·
Солоність
і температуру;
·
Рухи
води в океанах і причини, що їх зумовлюють;
·
Організми
в морях та океанах;
·
Основні
види вод суходолу, їх утворення та роботу у природі.
§ 1. Гідросфера – водна оболонка Землі. Світовий
океан та його частини. Суходіл в океані.
Гідросфера
Вода в рідкому, твердому й газоподібному станах утворює
на землі єдину оболонку Землі – Гідросферу. Отже з упевненістю можна сказати,
що Гідросфера – водна оболонка Землі.
До її складу входять океани, моря води суходолу (річки,
озера, підземні води, болота, льодовики, штучні водойми), та вода в атмосфері.
Океани
Ми з вами сьогодні поговоримо про Світовий океан.
Світовий Океан – основна частина гідросфери. Це величезна
сукупна маса води, що покриває земну кулю на 71%. І складає 96,5% всієї маси
Гідросфери. Світовий океан поділяється на 4 океани:
(Записуємо їх позначаючи на карті)
Тихий океан – найбільший серед усіх має площу 179,7 млн.
км ²
Атлантичний океан – площа 93,3 млн. км ²
Індійський океан – площею у 74,9 млн. км ² займає третє місце
Північний Льодовитий океан займає останнє – 4 місце серед океанів маючи площу 13,1 млн км
².
Деякі вчені з міжнародного гідрологічного бюро виділяють
ще 5 океан: Це так званий Південний океан – він омиває береги Антарктиди, і
складається з невеликих частин Тихого, Атлантичного та Індійського океанів. Всі Океан поділені
між собою умовно, і точних кордонів вони не мають. І відділяються між собою
протоками.
Моря, протоки й затоки
Протока – порівняно вузький водний
простір, що з’єднує океани, моря та інші водойми, і частини суходолу.
Море – частина океану – відокремлена від нього
ділянками суходолу, групами островів чи підняттями морського дна.
Моря є внутрішні (що розташовані глибоко на суходолі і
сполучаються з океаном протоками (Середземне, Чорне, Азовське), та окраїнні –
знаходяться на окраїні материків відокремлені від океану півостровами,
нерівностями океанського дна (Берингове, Баренцове).
Затока – частина моря, океану, рідше
річки, озера,що глибоко врізається в суходіл (Аляска, Бенгальська, Біскайська,
Мексиканська).
Суходіл в океані
Крім материків на карті ми бачимо ще й острови. Але що ж
таке материк?
Материк – величезна ділянка суходолу, що
з усіх боків оточена водою морів та океанів (показати усі материки на карті).
Острови – порівняно невеликі ділянки
суходолу, з усіх боків оточені водою, якщо острови знаходяться недалеко один
від одного – таку групу називають архіпелагом. Найбільшим островом на
Землі є Гренландія. Який в 3,5 рази
більший за територію України.
Коралові Атоли.
Виникають атоли навколо здебільшого вулканічного походження зі скелетних решток коралів та червоних
водоростей і зустрічаються тільки у тропічних та субтропічних відкритих частинах океанів. Кільце атола має вигляд валу, що замикає внутрішню лагуну і
зовні круто cпадає в бік океану. Вал може бути суцільним, але найчастіше лагуна
поєднується з океаном низкою проток. Глибина лагуни не перевищує
100 м. Діаметр атола — від 2—3 до 100 км. Над рівнем води атоли
підносяться на 10—15 м. В середині невеликих атолів замість лагун іноді
утворюються блюдцеподібні округлі западини.
Одна з гіпотез походження атолів: опускання острова,
оточеного бар'єрними рифами, що поступово вкриваються
коралами.
Нектон (від грецького nectos - плаваючий) - сукупність
активно плаваючих організмів, що мешкають у водній товщі, можуть активно прочатись
течії та переміщуватись на значні відстані. До нектону відносяться кальмари, риби, морські
змії та черепахи, пінгвини, кити, ластоногі і т. ін.
Півострів – Ділянка суходолу, сполучена
материком, та оточена з трьох боків
водою. Наприклад, Кримський півострів,
Аравійський, Сомалійський.
§ 2. Властивості вод світового океану
Солоність води
Отже, солоність води створює в основному кухонна сіль, що
розчинена у ній та солі магнію, що дають воді солонувато-гіркуватий присмак.
Солоність води вимірюється кількістю грамів речовини у літрі води. Тобто
у тисячних долях – ‰.
Тому коли ми говоримо що солоність води становить 35‰, це
означає що в одному літрі морської води міститься 35 грам речовини.
Солоність є найважливішою складовою властивостей
світового океану, оскільки, від солоності води залежить температура води,
температура замерзання і танення, чим вища солоність води, тим нижча
температура її замерзання, а отже, і нагрівається така вода швидше. Від
солоності води залежить розміщення і швидкість океанічних течій.
Отже, давайте розглянемо закономірності зміни солоності
води.
Почнемо від екватора. На екваторі де значна спека, випаровує воду, а
солі залишає, здавалось би, мали вплинути на солоність води у напрямку
зростання, але значні дощі опріснюють воду і вона має нижчу солоність 34‰. Що є
нижче від середнього числа (35‰), але вище порівняно з іншими частинами океану.
Пливемо вище до тропічних широт. Тут спека менша ніж на екваторі, і дощів
випадає порівняно мало, тому солоність зростає до 36‰. Ще далі на північ до
помірних широт де випадає багато дощів ми бачимо нижчу солоність води - 33‰.
У полярних широтах вода залишається у такій же позначці,
адже вода тут не випаровується, і опадів
мало.
Солоність води також змінюється у напрямку до берегів
материків. Оскільки там впадають в океан річки, які несуть за собою води талих
льодовиків та дощову воду, така вода є мало солоною, що спричиняє меншу
солоність у прибережних зонах.
Також солоність змінюється з глибиною. Наприклад
поверхневі шари океану мають меншу солоність води ніж на сантиметрів 30 глибше,
адже саме верхні шари є прісними водами, що випали опадами. Глибше вона не
змінюється і становить 33-35‰.
В морях солоність може бути також різною в залежності
від кількості прісної води що випадає у
них з річок.
Температура води
Температура води в Світовому океані змінюється у напрямку
від екватора до полюсів. Та від поверхні в глибину.
Найвищою середня температура при поверхневих шарів води
Світового океану є на екваторіальних широтах (+28°С), і з простяганням до
полюсів вона спадає становлячи в мінімумі (-2°С). У помірних широтах
температура (+10…+15°С). Трапляються ділянки, де температура поверхневих шарів
є вищою за середній показник, це пов’язано з течіями в світовому океані.
Не однаковою температура є і по відношенню до материків,
де влітку нагріваючись об великі масиви
суходолу вона тепліша ніж звичайно, а взимку, коли материки охолоджуються,
охолоджуються і прибережні води світового океану.
З глибино температура води також змінюється у напрямку
спаду. Перші 700м вона змінюється різко, потім зміни відбувається на 2°С в
середньому через кожні 1000м. за межею у 4000 м. температура стала – близько
нуля градусів. В придонних шарах температура дещо вища. Це пояснюється тим що
вода нагрівається об земну кору, яка ближче знаходиться до мантійного шару
Землі.
Океанічне дно має розломи у земній корі, звідки витікає
магма. В результаті зіткнення води з
розплавленою магмою температура води в таких місцях сягає 300 градусів по
Цельсію. Це так звані гідротерми. Тут на глибині у декілька кілометрів 7-8 км.
у цілковитій темряві, адже сонячне проміння сюди не доходить через товщу води,
буяє життя. Адже навколишні води досить теплі, що сприяє розвитку багатьох
організмів, в основному одноклітинних які не трапляються більше ніде в світі.
На лаві, яка багата на мінеральні речовини селяться багато рослин, які живляться цими елементами, а
необхідне світло рослинки беруть із світла горящої магми.
§ 3. Рух води у Світовому
океані
Кажуть вода заспокоює. Своєю
неповторністю, своїм постійним рухом, своєю структурою і загадковістю. Людина
може бездумно і дуже довго милуватись водою, її рухом, її зміною.
Вода в океані і морях перебуває в
постійному русі. Причиною є Вітер ,Місяць і сонце, підводні землетруси.
Сьогодні ми з вами поговоримо про
рух води у Світовому океані.
Рух води дуже різноманітний –
вода може переміщатись вертикально, горизонтально, у різних напрямках і з
різною швидкістю. Спокійний океан за одну хвилину може перетворитися на
бентежний.
Виділяють кілька видів руху води: Припливи і відпливи (Діяльність
Місяця), Хвилі вітрові, хвилі сейсмічні (Цунамі), течії.
1.
Припливи.
Якби ми могли вилетіти у космос,
і поспостерігати з нього за планетою десь один рік знявши це на камеру, а потім
швидесенько за 5 хвилин прокрутити те, що знімали за рік ми б побачили, що наша
Планета ніби дише. Вода океанів притягується
Місяцем утворюючи випуклість в сторону нього, і випуклість з іншої сторони
планети, і так постійно. Місяць притягує до себе воду своєю силою тяжіння. Тому
ми можемо спостерігати таке явище на морі: одну половину доби наприклад, берег
20 метрів, а іншу половину доби він збільшується до 35м але це не скрізь. Так
ці дії не дуже помітні людині. У відкритому морі різниця складає 90-110 см. А
на Чорному та Азовському морях всього до 10 см – це припливи і відпливи. Затока
Фанді, яка має довжину 300 км, ширину 90
км, а глибину 208 м. у максимумі, досить гарно ілюструє нам силу припливів і
відпливів. Під час такої зміни рівень води цієї затоки змінюється на 18 м.
2.
Вітрові Хвилі.
Також вода рухається завдяки вітру, це хвилі. Хвилі
утворюються за рахунок сильної дії вітру, що ніби підганяє водну поверхню,
підіймаючи і женучи її. Висота хвилі зростає, при силі вітру. І коли вітер
вщухає хвиля втрачає свою силу і меншаючи розсіюється. Також хвиля розсіюється
у відстані. З Відстанню її сила та енергія втрачається. Хвилі можуть бути як
великі, так і малі. В залежності від сили вітру, та відстані, яку вони вже
прийшли.
Найбільшу вітрову хвилю було зафіксовано 6 Лютого 1933
року в Тихому океані американським судном Рамапо. 34 м, а швидкість її 40м/с.
також хвилі таких приблизно розмірів спостерігались пізніше і біля о. Ванкувер
у 1971 році. 28 м. Траплялися випадки, коли хвилі переносили в собі кам`яні брили вагою 250 тон. Найменші
висоти вітрових хвиль спостерігаються у екваторіальних широтах, де штормові
вітри бувають украй рідко.
При малесенькому вітрі – штилі, хвилі на водному горизонті маленькі та малопомітні.
3.
Цунамі.
Але хвилі утворюються також в результаті сейсмічної
активності. І сягають вони гігантичних розмірів. Так наприклад: Курильська
(1952 р.), Чілійська(1960 р.), Аляскинська (1964 р.), цунамі, тоді сягали висот
60 м. Сейсмічна хвиля – цунамі в океані
має не велику висоту до метра, і не більше, а чим ближче до берега, вона
наштовхується на материк і сила її зростає, висота також, тому такі хвилі набувають
своєї висоти біля берегів. За кілька
хвилин до наступу хвилі на сушу, відчутно змінюється рівень води на берегах,
вода відступає, а потім вдаряє всією масою на суходіл.
Додаткова цікава інформація
Дуже значної шкоди завдало Цунамі в індійському океані, яке виникло в
результаті землетрусу поблизу о. Суматра 26 грудня 2004 року. В цьому районі
висока сейсмічна активність через
напруження Індоавстралійської та Філіппінської літосферними плитами.
Тоді утворився розлом. В результаті такий острів, який не набагато менший України перемістився на 36 метрів в сторону.
Хоча взагалі для такого руху потрібно 9-10 тис років за середнього рухів
літосферних плит. Сила поштовхів сягала 9 балів за шкалою Ріхтера і зумовила
виникнення величезної хвилі, що рухалась від епіцентру на схід, до Суматри, і
на Захід до індії і мала швидкість близько 800 км/год. В океані ця хвиля сягала
всього 60-80 см., але біля Берегів
Шрі-Ланки (Цейлон) хвиля вже мала висоту 14 м. а на узбережжі Суматри куди хвиля
прийшла через 28 хвилин після поштовху хвиля сягала 25 м. Тоді від того
жахливого цунамі загинуло близько 300 тис. осіб.
Хвиля має підошву, гребінь, улоговину.
Довжина хвилі – відстань від гребеня до гребеня. Висота хвилі – відстань від гребеня до улоговини.
4.
Течії.
Океанічні течії – горизонтальні переміщення
величезних водних мас у певному напрямку на великі відстані.
Найчастіше океанічні течії виникають під дією постійних
вітрів. Такі течії називають вітровими. До екватора від 30 широт дмуть постійні
вітри пасати, що формуються в при екваторіальних широтах. Відповідно, течії
дістали назву пасатні. Натрапляючи на
материки відхиляються на північ та південь: такі течії називаються стоковими. У
Північній півкулі течії рухаються за годинниковою стрілкою, а у Південній –
проти. Їх центри обігу формуються в 50° широтах. Так звані максимуми, навколо
яких течуть течії.
У південній півкулі, уздовж берегів Антарктиди, під
впливом постійних вітрів помірних широт і сили обертання Землі утворюється
потужна течія Західних Вітрів. Сама назва говорить про причини її утворення.
Течії розрізняють теплі і холодні. Якщо температура води
течії вища за температуру навколишніх океанічних вод, її вважають теплою, якщо
ж температура холодніша – вона холодна.
На картах холодні течії позначаються стрілками синього кольору, а теплі –
червоного. Течії істотно впливають на клімат прибережних територій. Холодні
знижують температуру повітря і кількість опадів, а теплі навпаки – підвищують.
Як наприклад течія Гольфстрім покращує і пом’якшує клімат Великої Британії, що
знаходиться поблизу холодного Північного Льодовитого океану, та ще й омивається
Атлантичним океаном, і розташована в таких «високих» широтах.
V. Практична робота «Нанесення на контурну карту водних географічних об’єктів»
Течії: Західних Вітрів, Гольфстрім, Північноатлантична.
Півострови: Кримський, Балканський, Скандинавський,
Аппенінський, Індостан, Індокитай, Лабрадор, Сомалі, Аравійський, Піренейський.
§ 4. Багатства вод світового
океану і людина
Близько
3,3 млрд. р. тому, у світовому океані зародилось життя. З тих пір Світовий
океан являється колискою життя і кормильцем людства, та інших організмів на
землі. Сьогодні людство використовує
багатства океану у власних потребах.
Людина використовує
ресурси як на суші, так і на землі, і поділяються вони на три групи:
Біологічні, Енергетичні, мінеральні.
Поговоримо про всі із них, які
знаходяться в океані детальніше:
Біологічні ресурси – усі оргназіми, що
використовуються людиною для задоволення власних потреб.
В океані вони поділяються на
планктон, нектон і бентос.
Планктон – організми, які живуть
у поверхневих шарах води, оскільки вони не мають власних органів пересування,
вони називаються блукаючими ( у перекладі з грецької планктон означає –
блукаючий). Це рачки, різні бактерії, одноклітинні організми, личинки комах,
ікра риб. Пересуваються по океані вольно завдяки свилям та течіям.
Нектон – організми, що можуть
самостійно пересуватися по світовому океані, є великих розмірів і харчуються
планктоном – акули, китоподібні, інші види риб.
Бентос – придонні види тварин
та рослин, які пристосувалися до життя без світла, з малим вмістом кисню,
високим тиском води, та низькими температурами. Ведуть приземний, і навіть
підземний спосіб життя (морські черви, морські зірки, скати, та ін.).
До 90% усіх живих організмів
знаходиться саме на глибинах до 300 метрів – це материкова відмілина та шельфова частина материків.
Мінеральні ресурси
Світового океану. Океан являється багатим на мінеральні речовини, тут
є запаси залізорудних конкрецій, тут
видобувають нафту, газ, кам`яне вугілля, бурштин, і навіть золото та
алмази. А взагалі в світовому океані
присутня майже вся таблиця Менделеєва. Тому Світовий океан – рідка руда.
Енергетичні ресурси
Світового океану. Енергія припливів та відпливів в основному
використовується такими провідними країнами як Франція, США, Росія, також є
станції, які використовують енергію течій та хвиль.
Охорона вод світовго
океану. Світовий океан не належить жодній державі, але відповідальність за нього
лежить водночас на усіх. Сьогодні ресурси світового океану меншають через
щорічні виливи нафти, викиди газів, засмічення акваторій, захоронення
радіоактивних речовин, випробовування ядерної та хімічної зброї. Зменшується
популяція санітарів океану – акул, через їх делікатесні плавці акул безжально
знищують і взвяши від них лише плавці, викидають тушку тварини а океан.
Зменшують ся популяції черепах, через їх
делікатесне м`ясо, знищуються великим
дозами інші риби, тваринні та рослинні ораганізми.
Тому, океан потрібно
захистити, бо в майбутньому він знову може принести нам спасіння від голодної
смерті.
§ 5. Води суходолу. Річки
Отже, вивчивши з Вами Світовий
океан, а сьогодні ми переходимо з вами до вод суходолу, і зокрема річок. Всі ви
бачили в своєму житті річку, бачили її частини, але не знали що воно таке,
сьогодні ми вивчимо з вами річку та її елементи і частини.
Отже, Річка
– природний потік, що рухається в заглибленні, створеному його рухом. Це
заглиблення називають руслом, або річищем. Русло річки, зазвичай розташоване в
більш широкому, витягнутому на багато кілометрів похилому зниженні рельєфу –
річковій долині, частина цього зниження пласка, воно називається заплавою. Ця
частина річкової долини може заливатись водою під час підняття її рівня.
На схилах річкової долини Дніпра та
інших річок можна побачити горизонтальні або трохи похилі поверхні. Це тераси,
у давнину вони були заплавою річки, і мають вигляд сходинок.
Поговоримо сьогодні про річки на прикладі Дніпра
Дніпро, як і будь-яка річка починається з витоку, витоком
може бути болото, льодовик, чи озеро. Спочатку річка є невеликою у глибині і не
досить повноводною, але поступово ця артерія грубшає, і глибшає за рахунок
річок, що притікають до Дніпра,(притоки) ця сила утворює русло річки глибшим,
річка стає ширшою, та повноводнішою. Протікаючи Дніпро вливається врешті-решт у
чорне море, місце впадіння річки у море,
озеро чи іншу річку – гирло. Територія суходолу, з якого річка збирає
воду – називається водозбірним басейном. Сусідні водозбірні басейни називаються
вододілом.
За характером місцевості в яких протікає річка, річки
поділяються на рівнинні і гірські. Наприклад Дніпро річка рівнинна, його течія
вільна і тиха. Гірські річки течуть зі стрімких гір, з вищим кутом нахилу і
мають пороги, коли річка проходить через місця виходу на поверхню твердих
порід. (пороги - місця де на заваду потоку води стають гірські породи). На
таких річках часто зустрічаються водоспади, коли річка тече в ділянках де
перепад у рельєфі є значним (Водоспад – потік води, що падає з уступу в русло
річки).
Живлення і режим річок
Річки живляться (поповнюють свої водні запаси) дощовим,
підземними ,а також талими водами льодовиків та снігів. Тому і живлення річок є
дощове, снігове, підземне, льодовикове, а коли кілька умов відразу – змішане. У
наших широтах весною – снігове живлення, взимку - підземне, влітку – дощове.
Режим річок визначається характером клімату. Наприклад:
річки екваторіальних широт повноводні увесь рік, за рахунок частих опадів
протягом усього року. Наші ж річки, мають меншу кількість води влітку, і більшу
на весні та восени, тобто весняна повінь, та осінній паводок, влітку низький
рівень води, через малу кількість опадів, такий режим називається межінь.
Робота річок
Річки – могутня сила, яка може руйнувати будинки, гірські
породи, і все що потрапляє під її силу. Руйнування річкою гірських порід
називають річковою ерозією. Чим більший нахил поверхні, по якій тече річка, тим
сильніша її дія на породи, а отже і ерозія відбувається швидше. Руйнуючи гірську
породу, річка виносить її своїми водами, і часто у гирлах формується дельта
річки, з наносів річки, розчленована рукавами та протоками.
Річка – транспортний канал, джерело енергії, та води для
зрошення полів та джерело прісної води.
§ 6. Озера, болота, штучні
водойми
Болота, озера,
ставки й канали мають спільне ціле, вони
усі є водоймами, але мають різну специфіку, мають свої характеристики. Тому,
давайте сьогодні подивимось, яка ж існує відмінність між цими водоймами, а що у
них може бути спільним.
1.
Озера
Озера та їх типи. Поняття про озера як природні водойми,
що утворилися в природних замкнутих поглибленнях і мають сповільнений
водообмін.
Озеро
– природна заглибина на суходолі, заповнена водою.
На озера припадає 1,8 % суші.
За походженням улоговини розрізняють такі типи озер:
тектонічні, залишкові, льодовикові, лиманні, тощо.
·
Тектонічні –
утворюються у розломах, та місцях
опускання земної кори. Вони як правило вузькі, видовжені та глибокі. (Байкал).
·
Залишкові –
частини давніх морських басейнів, які зникли мільйони років тому. Наприклад ,
Каспійське море-озеро.
·
Вулканічні –
у кратерах згаслих вулканів.
·
Карстові – у
порожнинах, які утворились після розчинення водою гірських порід (Шацькі
озера).
·
Старичні –
ділянки старого русла річки.
·
Льодовикові –
улоговини утворенні давнім льодовиком, вони не глибокі та невеликі. (Озера
Фінляндії).
·
Загатні –
виникли після перегородження долини гірської річки зсувами, або обвалами
гірських порід.
·
Лиманні –
затопленні морем, і відокремлені піщаними косами (Південь України).
За водним режимом озера поділяються на стічні, з яких
витікають річки, і безстічні, з яких жодна річка не витікає. Безстічні озера
солоні, оскільки вода з них випаровується, а сіль залишається.
Людина навчилась використовувати і озера у риболовному
промислі, для водопостачання. У солоних озерах добувають сіль, та інші
мінерали. Лікувальні грязі їх використовують з метою лікування хвороб. Але як і
на все інше, і на озера людина несе свій негативний вплив. Забруднення
відходами, сміттям, і т.д.
2.
Штучні водойми
Також озера є штучні, створені людиною, для певних
господарських потреб – водосховища та ставки. Для цього поперек долин річок
ставлять загати, або дамби, (греблі).
Вони використовуються для зрошення,
водопостачання великих міст, рибальства, та ін.
3.
Болота
Після тривалого і красивого існування Озера, настає час,
коли воно міліє, замулюється, і врешті решт перетворюється на Болото з
відповідною на те рослинністю
Болото
– надмірно зволожена ділянка суходолу із шаром торфу не менш як 30 см.
Якщо торфу менше – такі ділянки називають заболоченими
територіями.
Болота є низинні, верхові та перехідні.
·
Низинні –
утворюються в долинах річок, на берегах озер, живляться підземними водами. (рослинність:
осока, очерет, хвощі, плавуни) поширені на Поліссі.
·
Верхові
болота утворюються на вододілах річок, живляться атмосферними опадами.
Рослинність бідна, переважно мохи. (місця виникнення – перезволожені ділянки –
тайга, тундра).
·
Перехідні
болота за режимом зволоження й характером рослинності мають проміжне місце
положення.
У радянські часи на Україні було осушено багато боліт на
півночі країни, що спричинило до вимирання тієї унікальної флори та фауни. А
болота мають властивості губки – вони нагромаджують воду в її надлишку, і
віддають і посуху. На сьогодні болота в Україні охороняються в заповідниках та
заказниках.
§ 7. Підземні води
Води, що містяться у порожнинах
утворених у верхніх шарах земної кори, називаються підземними (тріщини, пори)
Такі гірські породи як пісок, гравій, галька, та деякі
інші мають властивості пропускати воду крізь проміжки у пластах їх залягання
(вони називаються водопроникними). Тому вода просочується крізь ці породи,
натомість глина, пісковик, глинистий сланець, граніт – є водонепроникними, так
як не пропускають воду. Просочуючись крізь водопроникні породи вода залишається
під землею утворюючи підземні водоносні
шари. Таки водоносних шарів може бути кілька і вони залягають на різних
глибинах.
Види підземних вод
За умовами залягання підземні води поділяються на:
·
Верховодка – підземні води, що залягають на невеликих глибинах ,і швидко
випаровуються у посушливий період.
·
Ґрунтові
води – утворюють суцільний шар, що залягає на першому від поверхні шарі
водонепроникних порід. В залежності від опадів рівень їх може понижуватись і
підвищуватись, (все ще залежить від використання пласту людиною).
·
Міжпластові води – лежать між двома водонепроникними пластами і мають постійний рівень,
вода чиста. Води що залягають на глибині під постійним тиском –
артезіанські. (такі води фонтанують самі, при бурінні свердловини).
У річкових долинах, ярах, балках, підземні води можуть
виходити джерелами.
На глибинах води мають в собі розчинені солі та гази –
такі води називають мінеральними. Води, які мають температуру вище +20°С
називають термальними
Робота підземних вод
Розмиваючи, і вимиваючи гірську породу, яка легко
розчиняється вода утворює підземні карстові печери, озера річки. Підземні води
часто є причинами зсувів.
Артезіанські води
В межах України виділено Дніпровсько-Донецький, Львівський та Причорноморський
артезіанські басейни. У вертикальному розрізі цих басейнів верхні горизонти підземних вод (до
глиб. 400— 600 м у пн. половині країни та 100—300 м у південній)
прісні, використовувані для водопостачання; більш глибокі горизонти мають
солонувату або солону воду. На Пд. України артезіанські води використовуються
не лише для водопостачання, але й для зрошення.
Артезіанський басейн (рос. артезианский бассейн, англ. artesian basin, нім. artesisches Becken) — сукупність водоносних горизонтів та
комплексів, пов'язаних з від'ємними геологічними структурами (прогинами, западинами), в яких
рух підземних вод
відбувається під гідростатичним напором. А.б. — гідрогеологічна структура
заповнена переважно шаруватими осадовими відкладами, які вміщують пластові
артезіанські води. А.б. вміщує і горизонти ґрунтових вод, що розповсюджені в
межах даної структури. В А.б. вирізняють чохол і фундамент, які вміщують
водоносні пласти. Для верхніх горизонтів характерними є ґрунтові
порово-пластові води, а у зонах розломів, інтрузивних тілах і неглибокому
фундаменті зустрічаються напірні і жильно-тріщинні води, але переважають
напірні пластові води. За водно-колекторними властивостями А.б. є резервуаром
пластових вод. Для А.б. характерною є доцентрова спрямованість підземного
стоку. Лише на ранніх стадіях розвитку при витисканні порових вод з ущільнених
осадових товщ, проявляється протилежний рух підземних вод. А.б. — акумулятори
підземних вод. Дренаж, за винятком верхніх горизонтів, є ускладненим і
здійснюється локально по гідрогеологічним «вікнам» (тектонічно послабленим
зонам, розривним порушенням тощо). У надрах А.б. зосереджені головним чином
статичні (геологічні) запаси підземних вод, а динамічні (природні) ресурси
мають підпорядковане значення. А.б. на території України належать до
платформної та складчастої гідрогеологічних провінцій, займаючи площі
відповідно 373 тис. км2 і 20 тис. км2 (62 % і
3 % території України). Водовмісні породи представлені поровими та
порово-тріщинними колекторами, фільтраційні властивості яких однорідні або
зменшуються від периферії до центру. Продуктивність водоносних горизонтів
витримана на великих площах. В Україні найбільші Б.а. сформувалися у
Дніпровсько-Донецькій улоговині, Донецькому та Передкарпатському прогинах.
Виділяють Волино-Подільський, Дніпрово-Донецький і Причорноморський А.б. У
складчастій провінції розташовані Передкарпатський та Закарпатський А.б.,
пов'язані з тектонічними прогинами. В А.б. 89,7 % ресурсів питних вод
України. З ними пов'язані родов. мінер. вод (курорти Моршин, Трускавець, Східниця, Миргород та інш.). В
Причорноморському та Закарпатському А.б. вивчаються можливості використання
термальних вод для теплопостачання.
У земній корі існує рухливий, надзвичайно теплоємний
енергоносій — вода, що насичує всі породи осадового
чохла. Розігріті до високих температур породи нагрівають воду. Рідка вода існує
тільки до глибин 10-15 кілометрів, нижче при температурі близько 700° С вода
перебуває виключно в газоподібному стані.
На глибині 50-60 кілометрів при тиску близько 30 тисяч
атмосфер зникає межа фазовості, тобто водяний газ набуває таку саму щільність,
що і рідка вода.
Фізичні характеристики
Глибина залягання ізотерми 20 °C у земній корі від
1 500—2 000 м у районах багаторічномерзлих порід до 100 м і менше у районах
субтропіків; на границі із тропіками ізотерма
20 °C виходить на поверхню. В артезіанських
басейнах
на глибині 2000- 3000 м шпарами розкриваються
води з температурою 70-100 °С и більше. У гірських
країнах (наприклад, Альпи, Кавказ, Тянь-Шань, Памір) термальні води виходять на
поверхню у вигляді численних гарячих джерел (температура до 50-90 °С), а в
районах сучасного вулканізму проявляють себе у вигляді гейзерів і парових струменів (тут шпарами
на глибині 500—1000 м розкриваються води з температурою 150—250 °С), що
дають при виході на поверхню пароводяні суміші й пари (Паужетка на Камчатці, Більші
Гейзери в США, Уайракей у Нова Зеландії, Лардерелло в Італії, гейзери в Ісландії й ін.).
Склад
Хімічний, газовий склад і мінералізація термальних вод
різноманітні: від прісних і солонуватих гідрокарбонатних і
гідрокарбонатно-сульфатних, кальцієвих, натрієвих, азотних, вуглекислих і
сірководневих до солоних і ропних хлоридных, натрієвих і кальцієво-натрієвих,
азотно-метанових і метанових, місцями сірководневих (див. Мінеральні води).
Застосування
Здавна термальні води знаходили застосування в
лікувальних цілях (римські, тбіліські терми). У СРСР прісні азотні терми,
багаті кремнієвою кислотою, використають відомі курорти — Белокуриха на Алтаєві, Кульдур у Хабаровськом краї й ін.;
вуглекислі термальні води — курорти Кавказьких Мінеральних Вод (П'ятигорськ, Желєзноводськ, Єсентуки), сірководневі — курорт Сочі-Мацеста. У бальнеології термальні води підрозділяють на
теплі (субтермальні) 20-37 °С, термальні 37-42 °С та гіпертермальні вище
42 °C.
У районах сучасного й недавнього вулканізму в Італії,
Ісландії, Мексиці, країнах СНД, США, Японії працює ряд електростанцій, що
використають перегріті термальні води з температурою понад 100 °C. У СРСР
й інших країнах (Болгарія, Угорщина, Ісландія, Нова Зеландія, США). Термальні води застосовують також для теплопостачання
житлових і виробничих будинків, обігріву теплично-парникових комбінатів,
плавальних басейнів й у технологічних цілях
(Рейк'явік повністю обігрівається теплом термальні води). У СРСР було
організоване теплопостачання мікрорайонів рр. Кизляра, Махачкали, Зугдіді, Тбілісі, Черкесська; обігріваються
теплично-парникові комбінати на Камчатці, Кавказі. У теплопостачанні термальні
води поділяються на слаботермальні 20—50 °С, термальні 50—75 °С.
високотермальні 75-100 °С.
§ 8. Льодовики та багаторічна
мерзлота
Льодовик – скупчення багаторічного льоду на
суходолі. Льодовики охоплюють 11% суходолу.
Розрізняють материкові (Гренландія та Антарктида) та
гірські льодовики. Материк Антарктиди
покритий льодовим панциром товщею 4000 м. і містить майже 90% льоду земної
кулі.
На материках високо у горах льодовики формуються
через значно нижчі температури. Сніг
нагромаджується, перетворюється у лід, і покриває вершини високих гір. Їх
утворення залежить від широти місцевості, висоти над рівнем моря, рельєфу.
Айсберг (від німецького Eisberg — льодова гора) —
плавуча льодова гора великих розмірів. Висота айсбергу над водою може досягати 100
м., довжина — кількох кілометрів.
Айсберги утворюються внаслідок відколювання льодових мас
від льодовиків, що сповзають з материків в море, найчастіше це трапляється біля
берегів Гренландії та Антарктиди. Найбільший айсберг зафіксовано
у 1956 році (довжина 353 км, площа 11 тис км²) що є половиною Вінниччини.
Межа, вище якої снігу випадає більше ніж встигає
розтанути називається сніговою лінією. У різних широтах ця лінія різна. На
екваторі вона на висоті 4500м. і поступово зменшується до полюсів.
В Українських горах льодовиків немає. Чому?
Гірські та покривні льодовики. Льодовики, що покривають
вершини, схили і долини гір вище снігової лінії – називаються гірськими. Вони
як і річки мають льодовики притоки. Одним із найдовших таких гірських
льодовиків є льодовик Беринга на Алясці 220 км.
Покривними є льодовики Антарктиди та Гренландії, які під
дією сили тяжіння сповзають в океан утворюючи величезні плавучі льодяні брили!
То є Айсберги. 90% об’єму айсберга перебуває під водою. Досягають вони 200м. заввишки.
Багаторічна мерзлота – шар мерзлої землі з постійною
температурою нижче нуля градусів.
В таких температурах добре все консервується і
зберігається в ідеальному вигляді тисячі років. Так на березі річки Індигірка було знайдено
голову мамонта в ідеальному стані. Так впливають на об’єкти багаторічні
мерзлоти.
Потужність шару мерзлоти різна від кількох метрів до
одного кілометра. Інколи на глибині кількох метрів трапляються шари льоду до 60
м. Його називають викопним. Більше поширення багаторічна мерзлота має в пн.
Півкулі. В пн. Америці та Євразії вона охоплює 25% площі. Через багаторічну
мерзлоту утворюються верхові болота, та просідання ґрунту, коли влітку льодовик
підтаює, вода просочується. А потім замерзає знову.
Багаторічна мерзлота
Поширення багаторічної мерзлоти у Північній півкулі
Райони багаторічної мерзлоти в північній півкулі
Багаторі́чна мерзлота́, Ві́чна мерзлота; рос. многолетняя
мерзлота, англ. permafrost, нім. Dauerfrostboden) — частина кріолітозони, де породи мають температуру, нижчу
за 0 °C і містять підземний лід. Час існування - від декількох
років до сотень тисяч років. Поширення — від острівного до суцільного.
Потужність від декількох метрів до 1500 м і більше (в горах). Явище
багаторічної мерзлоти змінюється разом зі зміною фізико-географічного
середовища. Інша назва — вічна мерзлота.
Багаторічна мерзлота — наявність у поверхневому шарі
земної кори протягом від кількох років до тисячоліть температури, нижчої від
0°, що призводить до замерзання води в ґрунті і нижчих верствах на глибини до
400 м.
Багаторічна мерзлота охоплює близько 25% площі суші — всю
Антарктиду і заполярну область Північної
півкулі та райони на південь від Полярного кола — на сході азіатської частини Російської
Федерації до 50° пн. ш., в Канаді — до 48° пн. ш. Поверхневий шар
багаторічної мерзлоти на значній площі влітку відтаває, що зумовлює існування рослинності, зокрема лісів і культурних
рослин, у
певних частинах зони багаторічної мерзлоти (наприклад, у Якутії). Цей шар зветься діяльним шаром
багаторічної мерзлоти. Мерзлота, яка розташована поза межами зони багаторічної
мерзлоти і щоліта зникає, називається сезонною мерзлотою.
В шарі багаторічної мерзлоти добре зберігаються рештки
рослин і тварин. У мерзлих ґрунтах Сибіру неодноразово знаходили цілі
трупи мамонтів, носорогів, зубр, північних оленів, коней, ховрахіві, і це довгий час викликало думку
про те, ніби багаторічна мерзлота є наслідком якоїсь особливої холодної епохи
минулого. Археологічними розкопками на Алтаї встановлено, що близько 2400
років тому багаторічна мерзлота утворилась у скіфських курганах після поховання
в них людей і коней, що добре збереглися у вигляді замерзлих трупів.
Явище недавнього утворення і зникнення багаторічної
мерзлоти (наприклад, у районі Мезені) багато разів констатоване за
останнє століття. Це привело до висновку, що збереження давньої і утворення
недавньої багаторічної мерзлоти залежать від особливостей сучасного клімату. Там, де протягом літа утворений
взимку лід у ґрунті і в водних басейнах не встигає розтанути, утворювалася і
утворюється багаторічна мерзлота. Термічний режим ґрунту в зоні багаторічної мерзлоти залежить не тільки від
промерзання. Різні джерела тепла, що є в земній корі, зумовлюють в окремих місцях
зони багаторічної мерзлоти наявність плинної води в ґрунті, теплих джерел і
явищ так званого термокарсту.
На режим ґрунтів, охоплених багаторічною
мерзлотою, великий вплив має діяльність людини. Там, де зникає ліс внаслідок вирубування або
випалів, посилюються явища соліфлюкції, а місцями багаторічна мерзлота
зовсім зникає. Забудова площ багаторічної мерзлоти, зміна режиму снігового
вкриття та інші фактори дуже впливають на стан багаторічної мерзлоти. Це
ускладнює будівництво житлових будинків, промислових споруд, залізничних шляхів
і т. ін. в зоні багаторічної мерзлоти.
Учені та інженери працюють над розробкою заходів,
спрямованих на збереження або усунення багаторічної мерзлоти в ґрунті, для
захисту від руйнування і деформації житлових
споруд і промислових споруд тощо.
Льдовики: 1 — в Андах (Південна Аргентина); 2 —
поблизу берегів Аляски; 3,4 — на Північному Кавказі; 5 — в
Антарктиді.
Льодови́к (рос. ледник, англ. glacier, нім. Gletscher m) — багаторічні природні накопичення льоду на земній поверхні, що рухаються. Утворюються з твердих атмосферних опадів в тих районах, де протягом року відкладається більше, ніж відтає та випаровується.
Льодовик:
— це маса льоду з постійним закономірним рухом,
розміщений в основному на суші, він має певну форму і значні розміри,
утворюється внаслідок накопичення та перекристалізації атмосферних опадів;
— це нагромадження льоду на суходолі, що утворилося у
результаті багаторічного змерзання (Калита) снігу
Л. формується на земній поверхні, коли снігове покривало
не встигає повністю розтанути і випаруватися. Л. поширені у високих широтах
півн. і півд. півкуль Землі, у високих горах всіх широт. Загальна площа
сучасних Л. 16 млн км2 (11 % площі суші), об'єм бл.
30 млн км3, але має тенденцію до зменшення. Максимальна
потужність криги досягає 3,3 — 3,6 км. Осн. маса Л. зосереджена в
Антарктиді і Ґренландії. Л. складається з області живлення і області абляції
(спаду), що розділяються межею живлення, де збільшення льоду протягом року
дорівнює його таненню.
Розрізняють три осн. типи льодовиків:
льодовикові покривала (наземні або материкові),
шельфові (на плаву і дні моря),
гірські (висячі, каррові, долинні, переметні,
відроджені).
Крім того, виділяють «теплі» Л. (осн. маса льоду постійно
має т-ру танення) і «холодні» Л. (осн. т-ра нижче за точку танення). Л. в
сукупності з талими водами беруть участь у створенні льодовикового рельєфу («баранячі лоби», «кучеряві скелі» — на
рівнинах, троги, карри, ригелі — в горах, а також моренні рівнини, горби,
гряди, зандрові рівнини, флювіогляційні тераси). У процесі руху Л. виконує
складну геологічну роботу — руйнування, перенесення та акумуляцію
продуктів руйнування гірських порід.
Снігова лінія — це межа, вище якої сніг
не тане, а накопичується, утворюючи льодовик.
Морена — уламки гірських порід,
принесених льодовиком.
Гірські
льодовики — льодовики, що займають вершини гір, поглиблення на їх схилах і
долини гір вище снігової лінії.
Покривні льодовики — льодовики, що мають товщину до 4 км, приховують
нерівності рельєфу і займають великі площі.
Айсберг — величезні брили льоду, що
дрейфують в океані.
Багаторічна
мерзлота —
шар мерзлого ґрунту, що постійно зберегіє температуру нижче 0 °C.
Викопний
лід —
льод товщиною до 60 м, що зустрічається в районах багаторічної мерзлоти на
глибині кількох метрів.
Окремі види льодовиків
Формуються в полярних районах і розташовуються на рівні
моря. На відміну від Л. гірського типу, вони не мають чітко відокремленої
області живлення та стоку і їх форма не контролюється рельєфом ложа. Товщина
криги таких Л. максимальна і ховає всі нерівності поверхні землі. Материкові Л.
мають форму опуклого щита. Прикладом таких льодовиків є льодові покриви
Ґренландії та Антарктиди. Швидкість руху Л.: в льодовиковому щиті —
0,03 — 0,35 м/добу, вивідних льодовиках — 0,8 — 27 м/добу.
Шельфовий льодовик
Прикладом шельфового
льодовика може бути льодовик зах. частини Антарктиди, де він досягає дна океану і
розповсюджується на окремі острови морів Росса та Ведделла. Час від часу від
шельфових Л. відколюються великі брили криги, які називаються айсбергами.
Розміри таких брил досягають декількох км у довжину, а висота сягає 200 і
більше м.
Є в Альпах, Гімалаях, на Тянь-Шані, Памірі, Кавказі та
ін. горах. Характерна їх особливість — наявність чітко виражених областей
живлення, тобто фірнових басейнів, у межах яких відбувається накопичення снігу
та подальше його перетворення в фірн і лід. Розміри, форма і будова гірського
Л. визначаються формою його ложа, величинами живлення і абляції та рухом льоду.
Виділяють такі основні їх типи:
Долинні або троги(нім. "трог" - корито)-це
найбільші льодовики гірського типу, що формуються у високогірних частинах долин
рік.;
Карові-льодовики кріслоподыбних заглиблень, малої
потужності без стоку;
Висячі - це льодовики, що розташовуються в западинах на
крутих гірських схилах, звідки витікають у вигляді коротких язиків, що висять
над урвищами та періодично відколюються ініціюючи лавини. Середні швидкості
льодовиків долинного типу становлять: в Альпах — 0,2 — 0,4; на
Тянь-Шані— 0,4 — 0,5; на Памірі|Памірі— 0,6 — 0,8; в Гімалаях —
2,0 — 3,5 м/добу.
Льодовики проміжного типу — це льодовики
плоскогір'їв, які утворюються в горах зі столоподібними або плескато-опуклими
вершинами. Такі льодовики поширені на Скандинавському п-ові і називаються
льодовиками скандинавського типу.
Цікаві факти
v Сучасна площа заледеніння на нашій планеті
складає 15 693 256 км2. Це значить, що загальна площа, зайнята
тільки льодовиками, складає 10 % усієї земної суші. 0,5 відсотка площі
заледеніння приходиться на високі гори, 99,5 відсотка — на полярні
області. Льодовики нашої планети містять 21 млн.км3 води. Якби всі ці
льодовики раптом станули, то рівень вод світового океану піднявся б на 50 м.
Тільки від танення льоду в Антарктиді всі прибережні країни можуть потерпіти
величезну катастрофу.
v Найбільший на земній кулі гірський льодовик
розташований в Антарктиді. Це льодовик Фільхнера. Довжина його 925 км, а
потужність близько 4 000 м
v Льодовик Федченко — гігантська комора
гідроенергії. Велетенська крижана маса з потужністю льоду понад 500 л, піднята
на висоту від 4 до 6 тис. м, живить багато середньоазіатських річок.
v Найдовший гірськодолинний льодовик —
С'юард-Маласпіна. Він знаходиться в гірських районах Аляски. Його довжина 100
км.
v Великі льодовики Кавказу й Альп рухаються зі
швидкістю до 150 м на рік. На Памірі ця швидкість досягає 1500 м у рік чи більш
4 м за добу. Найбільша ж швидкість руху в льодовика Упернивік біля
Гренландії — 38 м на добу чи близько 14 000 м за рік.
v Лід в Антарктиді місцями досягає в товщину 3,7
км. Якщо б він розтанув, рівень океану піднявся б на 55 м.
Айсберг (від німецького Eisberg — льодова гора) — плавуча льодова гора великих розмірів.
Висота айсбергу над водою може досягати 100
м., довжина — кількох кілометрів.
Айсберги утворюються внаслідок відколювання льодових мас
від льодовиків, що сповзають з материків в море, найчастіше це трапляється біля
берегів Гренландії та Антарктиди.
Антарктичний айсберг
У зв'язку з тим, що щільність льоду дорівнює 920 кг/м³, а
морської води приблизно 1025 кг/м³, зазвичай біля 90% об'єму айсбергу
знаходиться під водою, тому її важко уявити, від чого й пішов вираз "верхівка
айсбергу", який означає труднощі або проблеми, які є частиною набагато
більшої біди.
Айсберг може легко пошкодити металевий корпус судна.
Течіями вони заносяться на морські шляхи і являють собою небезпеку для
судноплавства. Найбільш відомим випадком фатального пошкодження айсбергом
корпусу судна є випадок з пасажирським судном "Титанік" 14.04.1912 р.
Айсберг - реконструкція того, як може виглядати увесь
айсберг
Антарктичні айсберги відслідковуються відповідними
службами та поіменовуються. Імена надаються кожному айсбергу, більшому за
10 миль довжиною відносно однієї або
декількох вісей. Ім'я складається з літери, яка відповідає напряму походження
айсбергу, та порядкового номеру. Використовуються наступні літери:
B – довгота 90° З.Д. до 180°
C – довгота 90° С.Д. до 180°
D – довгота 0° to 90° С.Д.
Айсберг B15 (2000 р.) мав площину поверхні біля 11 000
км² та був найбільшим айсбергом, який коли-небудь був зареєстрований.
Географічний
мінімум для вивчення курсу «Гідросфера»
|
Тихий океан
|
Атлантичний океан
|
Індійський океан
|
Північно-Льодовитий океан
|
|
Моря
|
|||
|
Жовте
|
Азовське
|
Аравійське
|
Баренцове
|
|
Коралове
|
Мармурове
|
Червоне
|
Баффіна
|
|
Східнокитайське
|
Адріатичне
|
|
Бофорта
|
|
Тасманове
|
Егейське
|
|
Гренландське
|
|
Філіппінське
|
Чорне
|
|
Карське
|
|
Затоки
|
|||
|
Аляска
|
Біскайська
|
Бенгальська
|
Гудзонова
|
|
Калфіорнійська
|
Ла-Плата
|
Суецька
|
обська губа
|
|
|
Мексиканська
|
|
Амундсена
|
|
|
Мен
|
|
|
|
|
Св. Лаврентія
|
|
|
|
|
Сиваш
|
|
|
|
|
Фанді
|
|
|
|
|
Фінська
|
|
|
|
Протоки
|
|||
|
Берінгова
|
Босфор
|
Баб-ель-Мандебська
|
Вікторія
|
|
Магеланова
|
Гібралтарська
|
|
|
|
|
Гудзонова
|
|
|
|
|
Дарданелли
|
|
|
|
|
Дейвісова
|
|
|
|
|
Дрейка
|
|
|
|
|
Керченська
|
|
|
|
|
Ла-манш
|
|
|
|
|
Панамський канал
|
|
|
|
|
Суецький канал
|
|
|
|
|
Флорідська
|
|
|
|
|
Юкатанська
|
|
|
|
Течії
|
|||
|
Пд. Пастана
|
Гвіанська
|
Пн. Пасатна
|
Канадська
|
|
Перуанська
|
Гвінейська
|
Сомалійська
|
|
|
Тихоокеанська
|
Гольфстрім
|
|
|
|
|
Півнчноатлантична
|
|
|
|
|
Бенгельська
|
|
|
|
Течія західних Вітрів (Антарктична Циркумполярна)
|
|
||
|
Жолоби
|
|||
|
Маріанськаий
|
Норвезький
|
Зондський
|
Мак-Клур
|
|
Філіппінський
|
|
|
|
Материки: Євразія,
Північна Америка, Південна Америка, Африка, Австралія, Антарктида.
Частини
світу: Європа, Азія, Африка, Америка,
Австралія і Океанія, Антарктида
|
Європа
|
Африка
|
Азія
|
Америка
|
Австралія і Океанія
|
|
Острови
|
||||
|
Великобританія
|
Азорські
|
Суматра
|
Бермудські (Пн.)
|
Вел. Барєрний риф
|
|
Ірландія
|
Зеленого мису
|
Вікторія
|
Вогняна земля (Пд.)
|
Гаваї
|
|
Ісландія
|
Канарські
|
Гаїті
|
|
Нова Зеландія
|
|
Сардинія
|
Мадагаскар
|
Гренландія
|
|
Тасманія
|
|
Сицилія
|
|
Канадськоарктичний архіпелаг
|
|
|
|
|
|
Куба
|
|
|
|
Півострови
|
||||
|
Апеннінський
|
Сомалі
|
Аравійський
|
Каліфорнія
|
Арнем-Ленд
|
|
Балканський
|
|
Індостан
|
Лабрадор
|
Йорк
|
|
Піренейський
|
|
Камчатка
|
Флорида
|
Кейп-Йорк
|
|
|
|
|
Аляска
|
|
|
|
|
|
Мелвіл
|
|
1.
Які є види руху води в світовому океані?
2.
Появу чого спричинює Місяць на землі?
3.
Як утворюються течії?
4.
Що є причиною виникнення цунамі?
5.
Червоне море належить океану….
6.
Найбільшим за площею є океан – ….
7.
Атлантичний океан омиває ….
8.
У напрямку від екватора до полюсів температура
поверхневого шару води….
9.
Середземне море сполучається з Атлантичним океаном
протокою….
10.
Океан, що не омиває Антарктиду, –….
11.
Що таке солоність води?
12.
Як змінюється солоність води з глибиною?
13.
Як змінюється солоність води з широтою?
14.
Як змінюється солоність води по відношенню до берегів?
15.
На що впливає солоність води?
16.
Від чого залежить температура води?
17.
Як температура змінюється з глибиною, широтою?
Немає коментарів:
Дописати коментар